Віталій Кличко про свою перемогу над Самюелем Пітером:
- Я не форсировал события. Не хотел рисковать. Это оказалось правильное реш...



Корисні посилання:
Error: Cache dir: Permission denied!

Украинский портАл Яндекс цитирования Rambler's Top100 Rambler's Top100

Український баскетбол об'єднався - офіційно
Олександр Волков, Ігор Коломойський, Дмитро Фірташ та інші владоможці від баскетболу домовилися. Після наради представників двох донедавна ворогуючих ...

Україна - чемпіон Універсіади з футболу
Чоловіча збірна України з футболу стала чемпіоном Універсіаді у Белграді....

Суркіс: Шевченко має шанс у "Динамо" "закрити" критиків
Президент київського "Динамо" Ігор Суркіс підтвердив, що його клуб зацікавлений в поверненні форварда Андрія Шевченка....

Фотогалерея

Ростислав Поточняк: «У київське «Динамо» мене запрошували кілька років»

 
 
26 січня одному з кращих центральних захисників в історії українського та радянського футболу Ростиславу Поточняку виповнилося 60 років, з чим ми його щиро вітаємо! Його гра вирізнялася тактичною зрілістю, швидкістю, умінням діяти на перехопленні, правильним вибором позиції. До того ж відразу й не пригадаєш гравця, який би підкорив у командах майстрів планку 572 матчі чемпіонатів СРСР та 53 кубкові гри…
 
Вісімнадцять роківу великому футболі...
 
- У складі львівських “Карпат” і харківського “Металіста” виступав 18 років, з них 9 - у вищій лізі, 4 - у першій і 5 - у другій, - розпочав Ростислав Мирославович. - Двічі ставав переможцем другої ліги, двічі - першої і двічі грав у фіналах Кубка Союзу. З “Карпатами” - виграв, з “Металістом” - програв, причому харків’яни ні в чому не поступалися “Шахтарю”. Останній раз зіграв за “Металіст” у листопаді 1983-го, коли мало що залишалося до 36 років. Кажуть, старшого за мене тоді у вищій лізі не було.
 
- А як починався ваш шлях до “Карпат”?
 
- У Винниках, де першим тренером був Богдан Маркевич, що виховав багатьох відомих футболістів. Потім у 1965 році займався в групі підготовки при Львівському СКА, звідки Микола Дементьєв, який очолював у той час “Карпати”, і запросив у свою команду. За іронією долі, дебютував 12 травня 1966 року проти “Металіста”, який тоді називався “Авангард”. Та й перший гол за “Карпати” також через рік забив харків’янам. Починав грати нападником, потім Євген Лемешко перевів у півзахист, а незабаром, у 1967 році, після травми Юрія Юзефовича, в Сімферополі почав грати у захисті (під № 3. - Авт.). І не шкодую, що так трапилося.
 
- Які з матчів пригадуються з радістю?
 
- На все життя залишиться більш ніж сенсаційна кубкова перемога “Карпат” у Лужниках над ростовським СКА з рахунком 2:1. Звичайно, на початку кубкового шляху мало хто вірив у такий тріумф. А найдраматичнішим був чвертьфінальний матч у Воронежі проти досвідчених футболістів “Труда”, коли Віктор Турпак під кінець матчу відбив пенальті, зберігши мінімальну перевагу львів’ян. Не забудеться перемога “Карпат” у Москві з рахунком 3:1 над “Спартаком” у серпні 1972-го. Чудовий матч був і в складі “Металіста”, який тільки вийшов у вищу лігу і з рахунком 3:0 обіграв тбіліське “Динамо”, володаря Кубка кубків. З міжнародних матчів “Карпат” приємно згадувати перемогу над бразильським “Палмейрасом”, двобої Кубка кубків з румунською “Стяуа” і нічию на виїзді з італійським “Міланом”.
 
- Хто з партнерів розумів вас з півслова?
 
- У “Карпатах”, звичайно ж, Валерій Сиров, а в Харкові - Віктор Камарзаєв.
 
- У вашому житті були два тренери - Ернест Юст і Євген Лемешко. Що в них спільного, а чим відрізнялися?
 
- У кожного було своє бачення футболу. Юст за натурою був м’якшим, мав більш “західний” підхід до гри, а Лемешко вимагав від усіх гравців на полі повної самовіддачі.
 
- Які веселі історії запам’яталися в часи “Карпат”?
 
- Коли команду тренував Валентин Бубукін, були спроби з порушників дисципліни, спійманих на випивці або палінні, стягати штрафи й формувати “чорну” касу для культурних заходів. Але цей процес тривав недовго…
 
- Після кубкового тріумфу “Карпат” запрошень в інші міста не бракувало?
 
- Володимира Данилюка, Лева Броварського, Геннадія Лихачова і мене кликала, можна сказати, вся Україна. У київське “Динамо” запрошували років зо три. Спочатку - Віктор Маслов, потім - Олександр Севидов і ще пізніше - Валерій Лобановський. Тоді Юст говорив мені, що “Лобан” хотів забрати в Київ і його, і мене. Юста - другим тренером. А пізніше на одній з нарад у столиці Лобановський згадував, що я - “єдиний футболіст, що не доїхав до Києва”. На моє місце тоді запросили Михайла Фоменка.
 
- Не жалкуєте, що тоді відмовили “Динамо”?
 
- Може, десь і жалкую… Але, з іншого боку, “Карпати” у ту пору ставали на ноги, рухалися вперед. Я тут виріс, люди ходили на стадіон, уболівальники поважали мене. Не останню роль зіграв і начальник команди Карло Мікльош. Та й вірилося: після невдачі в 1968 році у фінальному турнірі в Сочі, коли ми не пробилися у вищу лігу, пропустивши туди “Уралмаш”, “Карпати” вийдуть на новий якісний рівень. Так і сталося, львів’яни в 1971 році дебютували у вищій лізі, а “Уралмаш”, якому “Карпати” ні в чому не поступались, через рік знову понизився в ранзі.
 
- Які спогади залишилися після виступів за молодіжну та олімпійську збірні СРСР?
 
- На шляху до фіналу молодіжного чемпіонату Європи обіграли іспанців, німців і болгар, а у повторній зустрічі в Остраві поступилися сильній команді Чехословаччини. Поразка була прикрою, бо наша збірна не була слабшою від суперника. У її складі тоді виступали Олег Блохін, Володимир Гуцаєв, Гіві Нодія, Леонід Буряк, Андрій Якубик. А в складі олімпійської збірної країни я провів пам’ятний матч, коли в Парижі на стадіоні “Парк Де Пренс” у відбірному турнірі обіграли французів з рахунком 3:1. Брав участь і в турне Південною Америкою олімпійської збірної, очолюваної Олександром Пономарьовим і Миколою Гуляєвим.
 
- У всі часи багато футболістів мали якісь прізвиська. Чому друзі називають вас “Чорним”?
 
- Напевно, за смуглявий колір шкіри. Зараз частіше ветерани називають “Мирославовичем”. А Лемешко в “Металісті” кликав мене “Марчелло”.
 
- Вам довелося працювати у тренерському штабі відроджених “Карпат”. Що думаєте про нинішнє покоління команди?
 
- Причиною нестабільних виступів “Карпат” є велика плинність кадрів. З цього приводу запам’яталася фраза Володимира Онищенка: “В “Динамо” було 13 футболістів, і якби один випав, то й команда перестала б грати”. Коли я грав за “Карпати”, була обойма з 14-15 футболістів, більшість із яких відіграла у Львові по 8-12 років.
 
- Серед них Сиров і Лихачов, яких, за нинішніми мірками, можна було б назвати легіонерами “Карпат”.
 
- Певною мірою так. Сиров народився в Новосибірську, Лихачов приїхав із Саратова, і на багато років обидва стали кумирами уболівальників “Карпат”. Зараз же багатьох футболістів важко втримати.
 
- Ви маєте на увазі “справу Ковеля”?
 
- Думаю, це буде істотна втрата для “Карпат”. Раніше можна було відпускати футболістів, був інший підхід до футболу, а зараз вони коштують багато грошей. Тож треба більше довіряти вихованцям львівської футбольної школи, які завжди були на очах. Досить згадати таких гравців, як Богдан Шуст, Володимир Єзерський, Юрій Беньо, Сергій Даниловський…
 
- Ростиславе Мирославовичу, чим зараз займаєтеся?
 
- Разом з Габором Вайдою за фінансової підтримки Миколи Рогуцького керуємо командою ветеранів “Карпат”, що свого часу була чемпіоном та володарем Суперкубка країни, а останні п’ять років стає чемпіоном області. Нещодавно “Карпатам” виповнилося 45 років, і було приємно, що почесний президент ФК “Карпати” Петро Димінський тепло привітав ветеранів команди, вручивши їм цінні подарунки та премії.
 
- Що б Ростиcлав Поточняк побажав собі до наступного ювілею?
 
- Запити вже не такі, як у молодості, отже - тільки здоров’я.
 
Із досьє «ВЗ»
 
Ростислав Поточняк. Народився 26.01.1948 р. у Винниках. Виступав за команди “Карпати” (Львів) у 1966-1977 рр., 338 матчів (6 голів); “Металіст” (Харків) у 1978-1983 рр., 234 матчі. Володар Кубка СРСР (1969 р.). Виступав за молодіжні, олімпійську збірні СРСР (1972 р.).
 
 

Юрій Назаркевич, «Високий Замок»
< Назад
Ваше ім'я *
Ваш e-mail *
Ваша відповідь*
Введіть код, зображений на рисунку: