Віталій Кличко про свою перемогу над Самюелем Пітером:
- Я не форсировал события. Не хотел рисковать. Это оказалось правильное реш...



Корисні посилання:
Error: Cache dir: Permission denied!

Украинский портАл Яндекс цитирования Rambler's Top100 Rambler's Top100

Український баскетбол об'єднався - офіційно
Олександр Волков, Ігор Коломойський, Дмитро Фірташ та інші владоможці від баскетболу домовилися. Після наради представників двох донедавна ворогуючих ...

Україна - чемпіон Універсіади з футболу
Чоловіча збірна України з футболу стала чемпіоном Універсіаді у Белграді....

Суркіс: Шевченко має шанс у "Динамо" "закрити" критиків
Президент київського "Динамо" Ігор Суркіс підтвердив, що його клуб зацікавлений в поверненні форварда Андрія Шевченка....

Фотогалерея

Степан Юрчишин: «Наша сила в команді!»



Докладніше знайомство з ФК «Львів», новим учасником української футбольної еліти, вимагає часу. Тому поспішних висновків не варто робити. Адже львів’яни вперше, у своїй короткій історії, вибороли право виступати з нового сезону серед кращих клубів України. Запорукою успішного результату команди стала копітка праця всього колективу. Тож минулий сезон для синьо-золотих левів - найуспішніший.

Наставник ФК «Львів» Степан Юрчишин — фахівець з багатим футбольним досвідом, яким встиг збагатитися за роки проведені на ігрових полях та тренерських лавках. Свій ігровий вік він міг би продовжити й до сорока, однак травми замучили. Довелось повісити бутси на цвяшок. Та з улюбленою грою Юрчишин не розпрощався. Ступив на тренерську стезю, а судячи з часу, що минув, його не назвеш тренером-початківцем. Степан Федорович у свої пів ста встиг стати фахівцем, якого знає кожен прихильник шкіряного м’яча в Україні.

— Пане Юрчишин, у ході сезону претензії на підвищення у класі заявляли «Оболонь», «Іллічівець» та «Десна». Натомість з львівського табору про це ніхто не обмовився жодним словом…

— І вийшло це нашій команді на добре. Ані я, ані президент клубу не тиснули на футболістів. Команда грала так, як могла. Але на фініші ми усі переконалися, що могла вона багато. Для мене було важливо, щоб гравці у кожному матчі демонстрували якісний і результативний футбол. Тож результат вийшов такий, який ви бачите.

— В лізі на шляху команди було чимало рифів. Який з етапів був найскладнішим?

— Перш за все стартовий відрізок сезону, коли команда балансувала за межею першої десятки. І минути цей риф допоміг увесь колектив, який зробив все, щоб вберегти мене від непотрібних розчарувань. Згодом справи покращали, і на зимову перерву ми пішли третіми. А другий етап — коли на весні команда шість турів поспіль «трималася» четвертого місця. На хлопців різко подіяли лігові навантаження. Однак ніхто не бідкався, не злякалися і не дозволили конкурентам до себе наблизиться.

— Коли ви зрозуміли, що путівка до Прем’єр-ліги у вашій кишені?

— Після того, як надійшла інформація з Києва, де наш конкурент «Оболонь» втратила два очки з аутсайдером ЦСКА, а ми перемогли дніпродзержинську «Сталь». Ось тоді ми повірили в реальність.

— Перше коло команда завершила на третьому місці…

— (Сміючись) А у другому додали обертів і вийшли на друге. Але якщо поважно, то боротьба за право виступити у Прем’єр-лізі була завзятою і до певної міри навіть емоційною.

— На тренерській лаві ви не завжди приховували свої емоції…

— Така вона тренерська робота. Уболівальник на трибуні також зривається з крісла, але про це ніхто не говорить. Я не байдужий до того, як хлопці діють, чи коли на полі безлад у грі моїх підопічних. Тож важко каменем всидіти на тренерській лаві.

— І допомагало?

— Як коли, але розмови у роздягальні давали більший ефект.

— У зимове міжсезоння в команді відбулося кілька змін…

— Це нормальна робоча обстановка. Ми нікого не намагалися силою втримати. Хто хотів, той ішов з команди. На новачків, яких запрошено, покладалися певні надії, однак з різних причин не всім вдалося себе проявити. Було чимало скептиків, які прогнозували нам місце внизу турнірної таблиці. Та ми у своїй кадровій політиці не помилилися. До того ж мене у потрібний момент підтримав президент клубу Юрій Кіндзерський.

— З того, що впадає у вічі, у вас із президентом клубу панує повне взаєморозуміння…

— Юрій Іванович — щира і добра людина. Так, у нього свій характер і амбіції, але про інтереси клубу він дбає ревно, я ж відповідальний за результат команди.

— Друге коло ФК «Львів» провів значно краще, аніж перше.

— Виявляється, що так. Наша команда набрала аж на чотири пункти більше. Незважаючи на складні умови протистояння з суперниками, ми виступили значно краще за них: в очних поєдинках, як правило, брали над ними верх, а ще успішно користалися чужими помилками. Ми старалися розвантажити лідерів і розподілити ігрову практику між усіма футболістами. Однак, необхідно визнати, що двох повноцінних складів у нас не було. Тому й траплялися поразки саме там, де їх ми не очікували. Тобто від команд, які не вирішували високих турнірних завдань.

— У першості команда двічі поступилася з великим рахунком…

— Розумію про що мова, але з ким не буває. Однак поразки - 0:3 від команд з Маріуполя і Черкас позитивно вплинули на гравців. Вони переосмислили ці прикрі результати і взялися за роботу. Ефект можна побачити поглянувши на підсумкову турнірну таблицю.

— ФК «Львів» був лідером, однак жоден з ваших підопічних не очолив престижні індивідуальні номінації...

— Не бачу у цьому нічого страшного. Навпаки, цей факт зайвий раз підкреслює особливість ФК «Львів», який сильний не окремими особистостями, а командою в цілому. Наша сила в команді! Навіть наші лідери, брати Баранці, могли поборотися за звання кращого футболіста чи бомбардира, однак грали вони не в угоду собі, а на благо клубу. З них брали приклад інші. Тому ФК «Львів» став великою командою!

— Талант Баранців розкрився повністю?

— До певної міри так, але я бачу, який у них високий потенціал. І Борис, і Григорій володіють бомбардирським талантом, обидва доволі різносторонні гравці. Після короткого відрізку спільної роботи я зрозумів, що в обох яскраво виражені організаторські навики. Використовуючи їх в середній ланці, я надав обом можливість проявити себе по-новому. І, мені здається, це спрацювало. Обидва дуже результативно діяли в атаці, а разом із тим надавали цінну допомогу при зародженні наступальних акцій.

— Засвітився у центрі й Федорчук...

— Так вийшло. Поставили хлопця в склад один раз, другий, третій... З кожним днем він діяв все впевненіше. Тож успіхам Валерія сприяло завершення процесу адаптації до манери гри команди і наші тренування. Переконаний, що велике значення мала й заново проведена ним самим оцінка власних можливостей. Вважаю, що хлопець вчасно відчув смак гри. Ми йому лиш допомогли повірити у свої сили, і тепер він став гравцем молодіжної команди України. І це все завдяки формуванню його світогляду, систематичним заняттям і грі за ФК «Львів».

— Після осіннього періоду «загубились» Чепурненко і Козьбан…

— Молоді гравці, тож нічого дивного. Обоє володіють хорошими завдатками нападників. Тож покладаємо на них надії.

— Не все просто було на останньому рубежі…

— Проблем є достатньо головне вчасно зробити правильні висновки. Попри все досвідчений Марущак зберіг за собою майку з першим номером. Обом Андріям, Радю і Бандрівському, бракувало досвіду і стабільності, але в перспективі з них можуть вирости класні воротарі. Однак для цього їм необхідно багато працювати і вчитися аналізувати свої помилки. Бо воротар у грі найчастіше може розраховувати тільки на свою майстерність або помилку атакуючого.

— Володієте рецептами успіху?

— Я володію лишень необхідними знаннями. Все решта - заслуга керівництва клубу і гравців на полі. Я зі своїми партнерами Михайлом Калитою і В’ячеславом Мавровим велику увагу приділяли всіляким тактичним нюансам. Разом із цим серед гравців у нас не було футболістів з яскраво вираженим атакувальними завдатками.

— У порівнянні з конкурентами ФК «Львів» виділявся малою кількістю нічиїх. Це випадковість?

— Швидше за все прагнення їх уникати. Мені здається, для тренера дуже важливо перед грою визначитися, як збираєшся грати. Одна справа, коли ти ставиш підопічним завдання не поступитися суперникові, і зовсім інше, коли ставка робиться на перемогу. При цьому тренер повинен розуміти, що роблячи ставку на другий варіант, ризикує зазнати фіаско. А коли дієш по першому плану, то сподівайся на нічию. Я намагався бути обережнім у виборах способу ведення гри, але команду частіше налаштовував на перемогу.

— Створення команди, для якої характерні висока взаємозамінність це ваше тренерське кредо?

— Ні! Це одна із вимог сучасного футболу. Уміння перебудовувати гру протягом матчу, не виконуючи замін, — важливий елемент тренерського мистецтва.

— На якому стадіоні рідного міста ФК «Львів» проводитиме домашні матчі Прем’єр-ліги? 

— (Сміючись) А ви як гадаєте? Я більш ніж переконаний, що клуб із такою могутньою назвою повинен грати саме у Львові та мати поблизу рідного міста хорошу тренувальну базу. Цього сезону ми виступали на новому стадіоні в Добромилі. Я щиро дякую усім місцевим уболівальникам за тисячоголосе: «ФК «Львів - вперед!». Повірте, що без такої фанатичної підтримки, гравцям було б важко добувати перемоги, але з добромильським уболівальником нам вдалося. Підвищення у класі вимагає покращення всієї клубної інфраструктури. Наше керівництво, зокрема президент клубу Юрій Кіндзерський, не покладаючи рук робить усе для того, щоб команда була забезпечена усім необхідним. Тепер у нього додалося ще більше роботи. Знаю, що вже відбулися розмови з керівництвом «Карпат», під час яких досягнуто попередньої згоди про використання обома клубами Львова трав’яного газону стадіону «Україна».

— Степане Федоровичу, який об’єм роботи встигла засвоїти команда?

— Короткий. Завжди є відчуття того, що зроблено недостатньо. Виходячи з наших можливостей, трудимось на всі сто відсотків — у цьому можна не сумніватись. Намагаємось поєднати вдосконалення фізичних якостей гравців, награвання складу і реалізацію тактичних задумок. Адже рік передбачається непростим.

— Наскільки визначились із стартовим складом?

— Зараз список наших виконавців можна розділити на кілька категорій. Перша — наші лідери, котрі будуть мати постійну ігрову практику. Друга — співставлення за рівнем майстерності футболістів, котрі забезпечать здорову конкуренцію (два-три гравці) на своїх позиціях. Все буде вирішувати готовність футболіста безпосередньо перед матчами чи командна тактика. До слова, вона буде визначатися рівнем суперника. І нарешті третя категорія — гравці, від котрих з урахуванням зміни ліги на більш сильний хочеться більшої віддачі. Над зміцненням проблемних позицій працюємо досі. Сезон покаже, що з цього вийде.

Олександр Паук
< Назад
Ваше ім'я *
Ваш e-mail *
Ваша відповідь*
Введіть код, зображений на рисунку: